Дійти до “Інтернату”. Про новий роман Сергія Жадана

жадан

Хто чекав на «Інтернат», новий роман Сергія Жадана, нарешті маєте – продаж книги стартував 21 серпня. Перший наклад – 20 тисяч примірників, цифра для українського письменника фантастична.

Події роману розвиваються у січні 2015 року. Вчитель Паша, який живе з батьком на  залізничній станції, мусить дістатись до міста, забрати племінника з інтернату. Транспорт не ходить, місто поспішно залишають українські військові, там вже точаться вуличні бої і невідомо, чи вцілів під обстрілами сам інтернат. Але Паша мусить йти, не залишати ж малого напризволяще?

Паша – нерішучий і розгублений, у цьому конфлікті він не обрав свій бік, сподіваючись, що війна обійде його дім стороною. Але обставини складаються зовсім інакше, вони вимагають від нього взяти на себе відповідальність за інших, якої той завжди уникав, навіть будучи вчителем, що ніби як має відповідати за своїх учнів. Цього від нього очікує батько, котрий просить забрати малого з інтернату, очікують випадкові подорожні в моменти небезпеки та невизначеності, і навіть представник “нової влади” на вокзалі доручає йому відповідати за цивільних в автобусі, що прямує у найближче від міста селище.

Жадан вміло оперує протиставленнями, не роблячи при цьому явних оціночних суджень. Інтернат, в якому директорка залишилась із кількома учнями, розуміючи, що ці діти більше нікому не потрібні, протиставляється школі, де працює Паша, адже там намагаються залишатися осторонь, навіть тоді, коли від цього залежить життя інших людей. Очевидно, контрастують дві протиборчі сторони, де з одного боку – ряджені «освободітєлі» з немісцевою вимовою, готові пристрелити Пашу лише за те, що він вчитель української мови, і Паша це відчуває; а з іншого боку – втомлені, контужені, нервові «свої», тільки сила за ними іншого штибу – сила, орієнтована не на руйнування і ненависть, а на збереження і співчуття. Внутрішній підліток Паші протиставляється його племіннику, якого обставини змусили раніше подорослішати, тому він поводиться з дорослими на рівні, розмірковує про серйозні речі і своєю мужністю приємно дивує дядька.

Інтернат – ключовий образ роману. Перебування в інтернаті накладає відбиток на все подальше життя, цей досвід неможливо забути, і так само доведеться тягнути за собою тягар усього пережитого на війні. Паша хоче врятувати малого від цієї непід’ємної ваги спогадів, повернувши його додому, а далі – як буде.

Жадан не намагається знайти винних, не нав’язує нікому з героїв образ жертви, як оповідач він залишається відстороненим. Він говорить лише про те, що на лінії вогню опинились звичайні люди. Вони охоплені страхом та відчаєм, не знають, куди вони йдуть і що на них чекає, тягнуть за собою непотрібне барахло – ковдри і подушки, посуд, хатнє начиння, яке напевне їм не згодиться. Вони розгублені, бо світу, в якому вони звикли жити, більше немає. В цьому тексті немає колишньої степової маргіналізованої романтики, але є впізнавана поетична образність, трагікомічні діалоги, прості істини і людське єство, оголене війною.

І якщо абстрактний по суті «Луганський щоденник», схожий на чужорідне тіло у перевиданні «Анархії в Україні», виглядав непереконливо, патетично і штучно, то з «Інтернатом» все зовсім інакше. «Інтернат» – це концентрована емоція, яку мимоволі пропускаєш через себе і війна, про яку ти звикаєш чути лише з новин, раптом перестає бути далекою.

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s